Методична робота

Урок як засіб формування творчого читача

          В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи підвищилися вимоги до уроку-основної форми навчання і виховання учнів.

Змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість кожної навчальної години набувають особливого значення, коли йдеться про сучасний урок літератури, про виховання в учнів активної життєвої позиції, їхньої готовності до самостійного трудового життя.

Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність? Що в ньому сьогодні найвизначальніше? Ці та інші питання хвилюють сьогодні багатьох учителів літератури.

Удосконалення уроків літератури в школі - завжди актуальна проблема. Чим краще організований і проведений урок, тим ширшою і глибшою буде літературна освіта школярів.

Напрями вдосконалення уроку

1. Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи. Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи. Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, не можливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфери. «Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків», - писав В.О. Сухомлинський. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання. Навчання за своєю природою - процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, - не може бути справжнього навчання і розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притупити їх розумові здібності. Відомо, як згубно впливало воно на дітей у старій школі. Засилля в ній авторитарних методів викладання пояснюється не лише тим, що в педагогічній науці були недостатньо розроблені методи навчання, а й безпосереднім впливом різноманітних теорій, в яких недооцінювалася роль учня в навчальному процесі, надто спрощувалася система набуття учнями знань.

Усе це, однак, не означає, що на уроках літератури зовсім не треба заучувати навчальну інформацію. Матеріал, який засвоюють учні, не однорідний за своїм змістом і характером. Окрім ідейно-художнього змісту твору, учні повинні знати певні факти з історії його написання, біографії автора тощо. Подібні матеріали не можна засвоїти без їх заучування.

Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.

Проте урізноманітнення уроку - не самоціль. Кожен метод, прийом, форма роботи повинні бути педагогічно виправданими. Ефективність методів, форм і прийомів, їх педагогічна доцільність визначаються лише в загальній системі різноманітних засобів педагогічного впливу на особистість учня. «Залежно від обставин, часу, особливостей особи і колективу, від таланту і підготовки виконавців, від найближчої мети, від щойно вичерпаної кон’юнктури, діапазон застосування того чи іншого засобу може збільшуватися до ступеня повної спільності або зменшуватися до положення повного заперечення. Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка». Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи. Але є свої улюблені прийоми, знайдені в процесі праці. «Викладання є мистецтво, а не ремесло-в цьому суть учительської справи. Випробувати десять методів і вибрати свій, переглянути десять підручників і не дотримуватися жодного беззастережно-ось єдино можливий шлях живого викладання. Завжди бути в пошуках, вимагати, удосконалюватися-це єдино можливий курс учительської праці».

Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність-необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці іноді треба практикувати й такі види роботи, які знімають постійну розумову напруженість учнів, вносять у процес навчання інтелектуальну розрядку.

2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелектуальні та естетичні потреби школяра. Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий ґрунт для успішного навчання. Урок не повинен бути тягарем ні для учня, ні для вчителя. Учень і вчитель-це дві взаємозв'язані сили, які мають діяти злагоджено, в одному напрямі. Як би добре не був організований урок, яка б значна за змістом науково-художня інформація не подавалася, але якщо в дітей не виробився стійкий інтерес до предмета, вчитель не досягне запланованої мети.

Інтерес до навчального предмета - це стійке психологічне утворення, що має складну структуру, яка включає в себе емоційні, інтелектуальні, вольові компоненти. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн характеризує інтерес як стійке «зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випускаючи його з поля зору. Під помислом ми при цьому розуміємо складне і водночас таке утворення, яке не розкладається, спрямовану думку, думку-турботу, думку-залучення, що містить у собі специфічну емоційну спрямованість».

Інтерес є своєрідним виявом пізнавальних потреб людини, внутрішнім стимулятором її діяльності. У працях С.Л. Рубінштейна, І. Щукіної, Л.І. Божович, М.Ф. Беляєва та інших відомих учених, які досліджували навчальний інтерес, його роль і структуру, переконливо доводиться, що навчальні інтереси позитивно впливають на всі психологічні процеси, полегшують сприймання навчальної інформації. Завдяки інтересу активізується увага, пам'ять, мислення школяра. Якщо учні, наприклад, люблять літературу, вони на уроці легко включаються в різноманітні види навчальної діяльності, активно працюють, менше стомлюються в процесі навчання, виявляють допитливість, охоче виконують домашні завдання, з насолодою читають художні твори.

Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів на уроках інтересу до літератури? Зацікавлення можна викликати насамперед змістом навчальної інформації. Навчальна інформація найчастіше стає об'єктом інтересу учнів, коли вона містить елементи новизни. «Щоб здобути нашу увагу, предмет має являти собою для нас новину, але новину цікаву, тобто, таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала чи розбивала те, що є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала б у слідах, які в нас уже вкоренилися».

Не слід думати, що стимулювання навчальних інтересів відбувається лише за рахунок певних прийомів навчання. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення.

Література - мистецтво слова, і це вимагає особливого підходу до її вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону.

Основними завданнями курсу світової літератури є: формування читацької культури, творчих здібностей учнів; виховання почуття краси та виразності рідного слова, розвиток умінь сприймати літературний твір як явище мистецтва; сприйняття єдності світового літературного процесу і водночас національних особливостей його складових: виховання почуття національної гідності та поваги до культур різних народів. При вивченні художніх творів повинен реалізовуватися комунікативно-діяльнісний підхід до роботи з текстом: від його аналізу до створення продуктивних мовленнєвих висловлювань.

При викладанні літератури слід врахувати, що головна мета вивчення предмета «Світова література» в загальноосвітній школі — залучення учнів до найвищих досягнень світової літератури і культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання естетичного смаку, високої читацької і загальної культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури.

Для досягнення цієї мети вирішуються такі основні завдання:

• ·       формувати в учнів уявлення про художню літературу як мистецтво слова, важливу складову системи мистецтв і духовної культури як окремих народів світу, так і всього людства;
• ·       виховувати повагу до духовних скарбів людства, зокрема українського народу; расову, етнічну, соціальну, гендерну, релігійну, індивідуальну толерантність у поєднанні із принциповим нонконформізмом, здатністю формувати й активно обстоювати власну думку, свою систему життєвих цінностей і пріоритетів, прагненням мати ніким не нав'язане світобачення, не бути об'єктом маніпуляцій, зберігати й продовжувати кращі національні традиції, не сприймати культу сили й переваги матеріальних цінностей над духовними;
• ·       навчати школярів сукупності відомостей про вершинні явища світового літературного процесу, загальні закономірності його перебігу від найдавніших часів до сьогодення;
• ·       давати школярам оптимальний обсяг літературознавчих понять і термінів, необхідних для повноцінного аналізу та інтерпретації художніх текстів, розуміння головних закономірностей перебігу літературного процесу; відпрацьовувати з учнями вміння й навички аналізу та інтерпретації художнього тексту, здатність сприймати його з розумінням задуму і стилю автора, бачити кожний конкретний твір у літературному, культурному та історичному контекстах;
• ·       навчати школярів визначати національну своєрідність і загальнолюдську значущість творів світової літератури, зокрема в зіставленні з творами української літератури та інших видів мистецтва; розвивати усне і писемне мовлення школярів, а також їхнє мислення (образне, асоціативне, абстрактне, логічне та ін.);
• ·       формувати в учнів потребу в читанні літературних творів, здатність насолоджуватися мистецтвом слова, а також «привласнювати» духовний потенціал художньої літератури, реалізувати його у власному житті;
• ·       розвивати навички розрізнення явищ елітарної та масової культури;  
• ·       прищеплювати школярам вишуканий естетичний смак.

Головним об'єктом вивчення на уроках світової літератури є тексти літературних творів. Звичайно, це не применшує важливості засвоєння школярами певного обсягу відомостей про життя письменників, добу написання творів, художні системи, до яких вони належать. Однак учитель особливу увагу має звертати на роботу безпосередньо з художнім текстом, тому потрібно дуже обережно й зважено користуватися різноманітними дайджестами, скороченими варіантами творів тощо. Адже для навчального процесу важливе не стільки механічне запам'ятовування учнями сюжетних ліній і різноманітних фактів із літературних творів, скільки їх аналіз та інтерпретація, уміння бачити художні деталі, розуміти творчий задум письменника та оцінювати особливості його реалізації, насолоджуватися самим процесом читання, немов «переживаючи» події твору. Саме така робота допоможе школярам сприйняти літературу як мистецтво слова.

Крім того, це є відповіддю на нагальну вимогу сучасності: формувати школяра не як пасивного споживача певного обсягу раз і назавжди даної інформації (яка чимдалі частіше застаріває майже одночасно з виходом підручників у світ), а як особистість, здатну самостійно її здобувати, поновлювати, коригувати та інтерпретувати протягом усього свого життя. Адже будь-який, зокрема художній, текст є головною одиницею передачі інформації, тому робота саме з певним твором (передусім великообсяговим) вчитиме школярів «приборкувати» значний обсяг інформації, тим самим готуючи молодь до відповіді на «запит XXI століття», комп'ютеризованого «інформаційного суспільства», що є необхідним для кожної сучасної людини.

Працюючи з вершинними творами світової літератури в найкращих українських перекладах, учні опановують саме нормативну літературну мову, чого вельми бракує усьому сучасному українському суспільству, особливо враховуючи зовсім недавній час набуття українською мовою статусу державної, фактичну відсутність єдиного мовного еталона навіть у філологічних колах, ЗМІ та інших авторитетних джерелах розповсюдження мовного еталона й етикету в Україні, розмивання мовної норми різноманітними чинниками (вплив діалектів, арго, суржику, діаспорного варіанта українського мовлення, різке падіння загального рівня освіченості суспільства тощо).

У загальноосвітній програмі широко представлені різні національні літератури світу. Тому використання на уроках світової літератури оригінальних текстів (творів Дж. Байрона — англійською, В. Гюго — французькою, А. Міцкевича — польською, Ф. Достоєвського — російською та ін.) сприятиме опануванню школярами іноземного мовлення, що теж є важливою потребою відкритого європейського суспільства, яке будує Україна.

Система методів та засобів формування читацьких умінь і навичок у учнів середніх класів на уроках зарубіжної літератури

Процес навчання здійснюється за допомогою застосування методів.

Метод - це спосіб дидактичної взаємодії вчителя і учня, з допомогою якого досягається оволодіння знаннями, уміннями і навиками, формується світогляд учнів, розвиваються їх здібності.

Метод реалізується через прийом: це елемент метода, складова частина у пізнавальній роботі. Наприклад, проблемне питання, поставлене вчителем при викладі ним навчального матеріалу, є прийомом репродуктивного методу. Його завдання-активізувати увагу учнів при засвоєнні ними нового матеріалу.

В той час, проблемне питання, поставлене вчителем, яке вимагає самостійної пошукової роботи-уже не прийом репродуктивного методу, а способів виявлення іншого-евристичного чи й дослідницького.

Принципи обґрунтування методів

                I.                    У шкільній практиці викладання літератури має широке застосування класифікація за принципом джерела знань. Звідси: слово (лекція) вчителя; бесіда; самостійна робота.

Вчитель подає новий матеріал, читає лекцію; потім, обговорюючи твір, учні відповідають на запитання, в формі бесіди доходять до істини; практикуються уроки чи їх фрагменти, де учні самостійно працюють з книгою (підручники, хрестоматії, критичні матеріали, пишуться твори).

Але зауважимо, що зовнішньо однотипні заняття можуть бути дуже різними за суттю: слово вчителя може мати різну мету і різний зміст. Воно може передувати читанню, аби емоційно підготувати учнів до його сприймання, вчитель розповідає про життя і творчість письменника, дає лекцію з теорії літератури і тоді його слово має іншу мету, інший зміст; відмінно до теми і змісту може бути й бесіда; бесіда з метою активізувати сприйняття тільки що прочитаного твору, відтворення найбільш яскравих епізодів; може бути бесіда-аналіз за запитаннями вчителя; бесіда з метою узагальнення матеріалу.

Такою ж різноманітною може бути і самостійна робота: може бути з метою закріплення; може носити дослідницький характер.

Таким чином, навчальна діяльність учнів буде різною і за змістом і за рівнем самостійності.

Тому термін «лекція», «бесіда», «самостійна робота» означають більше форми спілкування вчителя і учня, ніж методи навчання. Форма-більш загальне, об'ємне трактування самого процесу навчання.

Тут можна схематично зобразити так: форми - методи - прийом - навчальна ситуація.

Зміст навчальної діяльності вчителя і відповідно діяльності учнів, що навчаються, і має служити критерієм обґрунтування методів.

             II.                    Цим критерієм є характер пізнавальної діяльності школярів. Беручи в основу цю аксіому, дидактик Лернер і Скаткін вивели загально дидактичну класифікацію методів, що охоплює всю систему шкільного навчання:

•  пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);
•  репродуктивний (відтворюючий);
•  метод творчого викладу;
•  евристичний (частково-пошуковий);
•  дослідницький.

Скаткін писав: «Мова йде не про протиставлення одного метода іншому, а про їх гармонійне співіснування, про розумне застосування кожного метода на своєму місці для вирішення специфічних навчально-виховних завдань». Ці загальнодидактичні методи навчання по-своєму реалізуються в кожному навчальному предметі у відповідності до його специфіки. Таким чином, в основі класифікації є пізнавальна діяльність:

1-ший ступінь у логіці пізнання літератури як навчального         предмета – лежить сприйняття художнього твору. Завдання – навчити сприймати твір. Література як вид мистецтва має виховувати художника.

2-гий ступінь – подача і сприйняття з боку учнів спеціальних знань про сутність художньої літератури, її специфіку, теорію і історію. Органічне поєднання у свідомості читача безпосередньо художнього переживання і науково-літературознавчих понять і висуває потребу у специфічних методах викладання літератури.

Метод творчого читання найбільш специфічний для нашого предмета. Читання художнього твору якісно відрізняється від читання наукового, публіцистичного тексту. Це читання вимагає особливої уваги до слова, фрази, ритму.

Застосовуючи цей метод, вчимо дітей слухати і чути художнє слово, насолоджуватись ним, вчитесь самим говорити і читати виразно.

Для цього методу характерні такі прийоми:

•  виразне (в ідеалі художнє) читання викладача;
•  читання матеріалів художнього слова (окремих творів, сцен з п’єс);
•  уміння виразному читанню учнів;
•  коментоване читання;
•  постановка проблеми, що випливає з прочитаного;
•  творчі завдання, що базуються на життєвих спостереженнях учнів.

Види навчальної діяльності учнів:

•  читання художнього твору в класі і дома;
•  виразне читання з обґрунтуванням особливостей читання;
•  заучування напам’ять;
•  активне слухання художнього тексту;
•  складання плану твору (чи фрагменту);
•  близькі до тексту перекази;
•  художня розповідь:
• усні і письмові відгуки про твір;
•  розгляд ілюстрацій до тексту і оцінка їх.

Цей метод найбільш активно застосовується у середніх класах, може і у

старших з низьким рівнем знань

Методи багатофункціональні. Та основна їх функція – за мінімальний відрізок навчального часу допомогти раціонально набути більше якісних знань, орієнтуватись в морі наук і художній інформації.

Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе, як вважає проф. О.Ісаєва, тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань: зацікавити учнів читанням; розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні; навчити вибирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси; створити належні психолого-педагогічні умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного; забезпечити певні знання з теорії та історії літератури, літературної критики; формувати навички аналізу художнього твору; організовувати дослідницьку роботу школярів; розвивати усне та писемне мовлення учнів; працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку школярів.

Таким чином, поєднання традиційних та інноваційних методик у процесі формування читацької компетенції школярів сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу, формує свідоме ставлення до нього, допомагає поглибленому сприйняттю художнього твору, розвиває в учнів навички критичного мислення, спілкування, творчого пошуку.

Реалізуючи ці завдання під час роботи з текстами, користуюся такими прийомами:

•    Читання з помітками. Знайомлячисьь з текстом, учні роблять олівцем певні помітки: знак оклику, якщо інформація цікава і корисна; знак питання, якщо інформація здивувала, викликає заперечення, знак “плюс”, якщо інформація нова, позначення “пташка”, якщо інформація відома.
•    Читання тексту з зупинками. Розподіляється текст на частини, після прочитання кожної частини здійснюється рефлексія діяльності учня із застосуванням такого прийому, як прогнозування. Учні повинні вміти передбачити деякі висновки або наслідки з тексту вже ними опрацьованого.
•   Читання тексту частинами. Такий вид діяльності доцільно здійснювати в групах, коли кожний отримує лише свою частину тексту. Після прочитаного організовується переказ учнями змісту прочитаного іншим учасником групи.
•    Читання тексту з наступним складанням стислого плану до нього або складання запитань до нього;
•  
•   Читання тексту з метою пошуку помилок, зроблених у ньому навмисне.

Під час засвоєння знань, формування вмінь і навичок використовую такі методи як навчально-пізнавальна гра, створення ситуацій успіху, ситуацій взаємодопомоги, виконання творчих завдань, заохочення. Користуюся такими прийомами:

   Зроби перефраз – запропонувати продовжити розпочате речення і сказати теж саме іншими словами.

    Інтрига. На уроці світової літератури під час вивчення теми “Іліада” пропонується розв`язати питання “Гектор – зрадник?”

    Фантастична ситуація. Розглянути навчальну ситуацію з незвичайної точки зору.

   Усне малювання. Коли учні виконують певні завдання вчителя, використовуючи кольорові та емоційні засоби.

Можна проводити вікторини, наприклад “Пізнай художній образ”, конкурси виразного читання, подорож в усну народну творчість або намалювати одного з героя, відтворити за допомогою міміки якийсь уривок, який решта дітей має відгадати, “засвітити зірку”.

На цьому етапі використовую самостійну роботу в парах або в групах з різними завданнями:

•   розв`язати приклади на картках і скласти малюнок за умовними позначеннями; 
•            скласти цікаву пригоду з видуманими героями;

•     інсценізувати один із уривків.

Для створення певного емоційного настрою учнів широко використовую музичний супровід.

Використання інноваційних технологій

                                            в сучасних умовах  розвитку освіти

            Якість навчально – виховної роботи складається із багатьох факторів і охоплює глибоке коло проблем. Якість уроків залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії викладача й учнів, духу творчості та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.
            До критеріїв якості уроку можна віднести доцільне поєднання репродуктивної та продуктивної діяльності учнів, продуману послідовність етапів навчальної роботи, завдяки чому оптимально розподіляється зміст, підтримується рівень активності учнів протягом уроку, забезпечується поєднання відтворюючої та творчої, колективної та індивідуальної роботи. 
            Підвищення якості та результативності сучасного уроку я вбачаю, насамперед, у підвищенні і формуванні інтересу до навчального матеріалу, а також у самостійній роботі учнів як на уроках, так і в позаурочний час.  Організація самостійної навчальної роботи посідає чільне місце у моїй педагогічній практиці, оскільки учень отримує добрі знання тільки в процесі особистої самостійної діяльності.
          До організації самостійної діяльності учнів на уроці я висуваю такі вимоги:
1.Будь – яка самостійна робота на будь – якому рівні самостійності має конкретну мету. Перш ніж сформулювати завдання, я інструктую учнів щодо порядку і прийомів виконання роботи.

2.Самостійна робота повинна відповідати навчальним можливостям учнів, а ступінь складності дозволяє принцип поступового переходу з одного рівня самостійності на інший. Тому усі самостійні завдання, які використовуються на уроках, я розробила згідно критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів і вони розроблені за чотирма рівнями. 

3.Самостійна робота повинна поєднувати різноманітні види самостійних робіт і управління самим процесом роботи.
Серед видів самостійної роботи учнів на уроках світової літератури я використовую такі : 

1.Лекція на уроці світової літератури може стати інтерактивною формою спілкування між викладачем й учнями, активізувати сприйняття останніми навчального матеріалу, впливаючи на емоційну й інтелектуальну сторону їх розвитку. 

2.Робота з підручником. Цю роботу учні виконують на другому етапі роботи над темою (розвиток умінь і навичок) під час ознайомлення з біографією письменників, яких вивчають за навчальною програмою. Учні працюють з картками різнорівневих завдань, а також користуються інформаційними картками. Користуючись підручником і картками, учні знаходять відповіді на поставлені запитання. Також при самостійній роботі з підручником учні можуть виконувати тестові завдання, розроблені авторами цих підручників. Можна використовувати інші види самостійної роботи з підручником: складати тези даної теми, писати власні відгуки щодо прочитаного матеріалу. 

3.Робота з текстом літературного твору. Це робота в малих групах, колективно – групове навчання, розв’язання проблемних питань на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. На цьому етапі я звертаюсь до таких типів уроків, як урок – дослідження, урок – інтерпретація, комбінований урок з елементами гри, дослідницької роботи, інсценізації, інтегрований урок.
Так прикладом уроку – дослідження  є урок з вивчення новели Ф.Кафки «Перевтілення». Працюючи з текстом, учні дають відповіді на запитання випереджального характеру, які вони повинні були підготувати вдома, працюючи з текстом:
- Визначте тему і головні проблеми новели.
- Що вам відомо про життя Грегора Замзи до його перевтілення?
- Як поставилась родина Замзів до перетворення Грегора на комаху?
- Розкажіть «біографію» Грегора – комахи. Чи відбувалися зміни у свідомості героя?
- Як відреагувала родина Грегора на його смерть?
На цьому уроці можна поставити перед учнями проблемні питання:
- Поміркуйте, з якою метою автор новели «Перевтілення» використовує фантастику. 

  -  Доведіть, що в новелі Ф.Кафки «Перевтілення» розкривається абсурдність світового буття.
Така форма роботи забезпечує: забезпечує пізнавальну активність учнів на уроці; бажання кожного учня працювати, отримувати задоволення від своєї роботи ; розвиває творчі здібності учнів, культуру мовлення.
4. Написання творчих робіт та рефератів. Цю форму роботи я використовую на уроках заключного етапу. Ці роботи учні можуть виконувати самостійно як під час виконання контрольних робіт, так і вдома. Ця робота може зробити цей процес по – справжньому цікавим, творчим і діяльнісним. Виконуючи цю роботу, учні можуть використовувати інформаційні, мультимедійні технології. З цією роботою можуть справитися не всі учні, тому я пропоную цю форму роботи обдарованим учням. Так для написання творчих робіт учням можна запропонувати такі теми: 

o У якому напрямі розвивався внутрішній світ Грегора після перевтілення : прогресу чи деградації? Обгрунтуйте свої міркування. 

o Визначте основні риси новаторства Г.Аполлінера в царині поезії. 

o Охарактеризуйте ліричну героїню А.Ахматової. Як цей образ змінюється з плином часу?

o Доведіть або спростуйте тезу: «Життя Галілея» Б.Брехта – драма –     пере – сторога. 

Цей вид роботи досягає результативності, оскільки дає змогу обдарованим учням зайнятися пошуковою та дослідницькою діяльністю, розкриває їхні творчі можливості, допомагає їм отримати задоволення від результатів своєї праці, мотивації на досягнення успіху і самореалізації. 
Один із аспектів моєї методики викладання курсу світової літератури для активізації діяльності учнів під час уроку – використання інтерактивних форм роботи, які, на мою думку, сприяють максимальному залученню досвіду учнів, їхнього мислення.
Серед інтерактивних форм роботи на уроках світової літератури поширення набуває навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що здебільшого застосовується під час пошуку та аналізу інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, семінарів, творчих завдань.
          Так, вивчаючи біографію Ф.Достоєвського, я даю окремим групам випереджальне завдання : користуючись Інтернетом і додатковою літературою, підготувати доповіді про життєвий і творчий шлях письменника. Перша група учнів готує повідомлення за темою «Дитинство і юність», друга група – «Початок творчості», третя група – «Політична діяльність. Роки заслання», четверта група – «Час великих звершень». Обдарованим учням необхідно підготувати повідомлення на тему «Достоєвський і Україна» .
           Результатом групової роботи учнів є залучення до процесу пізнання практично всіх учнів, їхня постійна активна співпраця за умов, коли кожен учень робить свій особливий індивідуальний внесок, коли триває жвавий обмін думками, ідеями, знаннями, способами діяльності. Стрижневим моментом багатьох форм проведення занять із застосуванням методів активного навчання є дискусія. В дискусії роль слухача завідомо є активною. Викладачу в дискусії відводиться важлива роль – керувати думкою учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності.  Таку форму роботи я часто використовую на заключних уроках з теми. Так, ознайомившись з романом Стендаля «Червоне і чорне», я виношу на обговорення учнів питання : «Жульєн Сорель – переможець чи переможений?» Ознайомившись з романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара», розглядаємо питання «Раскольников – жертва чи злочинець?» А по закінченні знайомства з повістю Е. Хемінгуея «Старий і море», я виношу на обговорення таке питання: «У кінці повісті старий Сантьяго запитує себе: «Хто ж переміг тебе, старий? Дайте, будь ласка, відповідь старому».  Дискусія вимагає від учнів вміння шукати аргументи, обґрунтовувати висловлені міркування, робити власні умовиводи. Ця форма роботи дає позитивні результати: в учнів підвищився інтерес до предмета, зростає активність, зацікавленість у пошуковій діяльності.
           Пошук інноваційних форм у навчанні привів до появи нестандартних уроків. Серед найбільш розповсюджених нестандартних уроків я використовую, як ділові ігри, уроки – концерти, рольові ігри, семінари, урок – «літературне кафе». Серед вдалих спроб моєї педагогічної практики є проведення уроків – концертів. Їх доцільно проводити під час закріплення знань. Дуже потужнім, збуджуючим фактором для учнів є процес змагання. Змагання, як форма активізації, найбільш повно реалізується на уроках, які проводяться в ігровій формі. Дуже важливо на таких уроках створення відповідного емоційно – напруженого фону, емоційного ставлення до дійсності, отримання стану задоволення результатом. На своїх уроках я віддаю перевагу таким іграм, як:
«Так – ні». Цю гру доцільно застосовувати під час закріплення нового матеріалу.
Правила гри: викладач ставить до учнів запитання тільки один раз, перепитування не дозволяється. Під час читання запитання необхідно записати відповіді «так» чи «ні».
«Світлофор». Учитель уголос висловлює 12 тверджень, частина з яких містить помилки. Після кожного речення учні піднімають зелені (погоджуються), червоні (не погоджуються), жовті (можуть доповнити) жетони. Учні, які підняли правильний жетон, ставлять собі один бал. За дванадцять набраних балів – оцінка «12». 

«Слабка ланка». Ця гра проводиться на заключних уроках з теми з метою закріпити нову термінологію. Викладач пропонує пригадати всі нові терміни уроку. Перший учень називає один термін, другий – попередній і свій, третій – два попередні та свій і т.д. Порядок слів зберігається. Якщо учень помилився, то наступний не виправляє його, а говорить: «Слабка ланка». На уроці тематичного повторення й узагальнення такі ланцюжки можуть доходити до двадцяти і більше слів.
            У методі навчання знаходять відображення об’єктивні закономірності, цілі, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика зв’язку методу з іншими категоріями дидактики взаємозворотна: будучи похідними від цілей, змісту, форм навчання, методи водночас здійснюють зворотний і досить дієвий вплив на становлення та розвиток цих категорій. Наведу деякі приклади сучасних методів навчання, які я використовую у своїй педагогічній практиці.

«Акваріум». Група ділиться на 2 – 4 групи. Одна група розміщується в центрі, утворивши внутрішнє коло. Учасники групи починають обговорювати запропоновану викладачем проблему. Усі інші учні мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює в «акваріумі», потрібно :  озвучити ситуацію; обговорити її, використовуючи метод дискусії;  дійти спільного рішення.
На роботу відводиться 3 – 5 хвилин. Після обговорення група займає місця у зовнішньому колі, а викладач ставить учням питання :
Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?
Чи була думка достатньо аргументована, доведена?
Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?
Після цього місце в «акваріумі» займає інша група і обговорює наступну ситуацію. Всі групи по черзі мають побувати в «акваріумі». 

«Два – чотири – всі разом». Учням пропонується проблема, яку вони спочатку опрацьовують самостійно, потім обговорюють в парах, далі об’єднуються в четвірки. Після прийняття спільного рішення в четвірках відбувається колективне обговорення питання.
«За – проти». Цей метод використовується для демонстрації різноманітних поглядів на проблему, що вивчається. Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, учні ознайомлюються з альтернативними поглядами, на практиці навчаються захищати свою власну позицію, вислуховують інших. 

 «Обери позицію». Пропонується проблемне питання, дві протилежні думки щодо його розв’язання і три позиції: «так» (за першу думку), «ні» (за другу думку), «не знаю, не визначив власної позиції». Учні обирають певну позицію, формують три групи, обговорюють правильність своєї думки. Хтось із учнів від кожної групи аргументують свої позиції, після чого відбувається колективне обговорення та розв’язування проблеми. 

Метод «мозкового штурму». Цей метод враховує психологію не лише окремої людини, а й колективу, що дає змогу залучати до розв’язання задачі. Під час мозкового штурму забороняється будь-яка критика, підтримується будь-яка ідея, навіть жартівлива. Усі висловлені ідеї записують для розгляду групою експертів. Після «затвердження» рішення «генератори ідей» поділяються на «противників» і «прибічників» з метою виявлення слабких місць і виправлення їх. Особливість цього метода полягає в тому, що учні у процесі обговорення самі коригують, аналізують висловлені ідеї.
«Мікрофон». Ця технологія є різновидом загальногрупового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи почергово. Перед учнями ставиться запитання. Учням пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати одне одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто отримає олівець. Якщо учень не має що сказати, він передає слово іншому. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. На завершення викладач підбиває підсумки. 

   Семінар – практикум. Така форма організації колективної роботи учнів у межах уроку, який характеризується колективним обговоренням раніше запланованих питань.
          Серед вдалих спроб – проведення уроків з використанням мультимедіа, створення проектів, міні – презентацій, досліджень. Використання електронно – дидактичних матеріалів дозволяє викладачам у порівняно короткий термін поглибити, систематизувати знання, скорегувати матеріали і реалізувати методичне забезпечення викладання. Та попри всі переваги мультимедіа, упроваджуючи комп’ютерні технології у навчанні, викладач повинен керуватися критерієм доцільності. Наскільки доцільною є обрана програма, схема, репродукція, таблиця під час роботи над темою? Чи є обраний матеріал таким, що забезпечить глибоке усвідомлення тексту? Результатом цих уроків є те, що вони сприяють підвищенню інтересу учнів ПТНЗ до навчання, допомагають удосконалити їх аналітичні, мовні навички, виявити свою індивідуальність та зробити особистий внесок у спільну справу. 

             Сьогодні, змінивши слова китайського філософа Конфуція, можна так сформувати кредо інтерактивного навчання : «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу, обговорюю й роблю, додає мені знань і навичок. А коли я передаю знання іншим, я стаю майстром». Інтерактивне навчання допомагає учням набути дійсно міцних знань. 
             Переконана, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його по – чуття, волю. Використання інформаційно – комунікативних та інноваційних технологій на уроках світової літератури сприяє активізації творчої пізнавальної діяльності учнів, підвищує ефективність навчально – виховного процесу. Саме за такими технологіями майбутнє сучасної освіти.